Імунологія простатиту

Тривала наявність хронічного простатиту призводить до збільшення антиспермальних антитіл, що потребує застосування засобів, що пригнічують гуморальний імунітет (Veaspeani G. and al., 1994) .Враховуючи комплексність патогенезу простатиту, в більшості випадків лікування доцільно включати в терапевтичну програму імуномодуляцію. Це, однак, не означає, що необхідно постійно застосовувати імуностимулятори, для призначення яких можуть бути істотні протипоказання.

На практиці при лікуванні хронічного простатиту в комплексну терапевтичну програму нерідко включають препарати, що активізують імунні процеси. Слід зазначити, що іноді цьому не передує лабораторне визначення імунного статусу на даній стадії хвороби.

Тим часом одним з пунктів Рішення III Всесоюзного з'їзду урологів (1984 г.) було попередження про необхідність обґрунтовувати напрямок імуномодуляції при хронічному простатиті імунологічним статусом пацієнта в даний момент, оскільки в процесі розвитку захворювання рівень антипростатичних антитіл може значною мірою впливати на перебіг захворювання. Іншими словами, стимуляція імунітету у таких хворих здатна приводити до погіршення їх стану. Особливе значення зазначені обставини набувають в тих випадках, коли паралельно з прогресуванням захворювання і залученням в запальний процес сім'яних бульбашок виникають сперматологічні відхилення, пов'язані з появою антиспермальних антитіл. Клінічно це може виражатися зменшенням ступеня рухливості сперміїв і наявністю їх аглютинації. Природно, що в подібних випадках важливим компонентом терапевтичної програми стають заходи, що ослабляють підвищену імунологічну реактивність.

Для корекції імунодефіциту можуть використовуватися пірогенал (О. Л. Тіктінскій, 1984), продигиозан (І. І. Дзержинська і співавт., 1984; Г. Г. Селезньов, 1985), левамізол (В. Е. Ромодан і співавт., 1985 ), а також мірамистин, Т-активін, тималін, тимоген та інші препарати, які надають стимулюючу дію на Т-систему імунітету. для стимулювання імунітету при простатиті Можуть також використовуватися аутогемотерапія, стафілококовий анатоксин, метилурацил, екстракт алое, ФіБС, склоподібне тіло, полибиолин та інші неспецифічні імуностимулятори. При тривалому перебігу хронічного простатиту спостерігається підвищення аутоімунних реакцій. У цих випадках показано застосування імунодепресантів. М.І.Каллун і співавт. (1978) рекомендують метотрексат.

Читати далі

Наші
переваги

Тривала наявність хронічного простатиту призводить до збільшення антиспермальних антитіл, що потребує застосування засобів, що пригнічують гуморальний імунітет (Veaspeani G. and al., 1994).

Відомо (В. І. Шаповал, В. д. Вольфовской, Е. К. Арнольді, I97I Ю.С.Паращук, 1994), що пара-або внутрішньопростатичні введення кортикостероїдних гормонів надає при простатиті імунодепресивний і протизапальний ефект. Дія глюкокортикоїдів при аутоімунних формах хронічного простатиту дозволяє певною мірою коригувати копулятивні і репродуктивні ускладнення захворювання.

Говорячи про імунологічні зміни, які супроводжують простатичну патологію, потрібно відзначити, що, згідно з даними В. А. Савінова (1989), не виявлено виражених відхилень від норми показників клітинного і гуморального імунітету у хворих на простатит і аденома простати, а також поєднанням цих захворювань, по порівняно з контрольною групою здорових осіб. Разом з тим, за даними автора, відзначається значне (майже чотирикратне) зниження у пацієнтів з простатитом одного з істотних чинників неспецифічного захисту - фагоцитозу. Цим пояснюється доцільність використання в комплексному лікуванні хронічного простатиту засобів і методів, що стимулюють підвищення фагоцитарної активності.

Визначення специфічності і титру антитіл в крові і сечі до певних мікроорганізмів і простатичного антигену дозволяє перевірити причетність флори, отриманої при посіві простатичного секрету, до етиопатогенезу захворювання. Диференціальні можливості даної методики пов'язані з високим титром антитіл до флори, яка бере участь в більш-менш активному патологічному процесі, в порівнянні з титром антитіл до мікроорганізмів, лише в сечівнику. Як уже сказано, проведені при хронічному простатиті дослідження виявили розбіжність даних імунологічної та бактеріологічної ідентифікації флори майже в половині випадків. Дослідження сироваткового простатичного антигену дозволяє виявляти аутоімунні форми простатиту, а також диференціювати хронічне запалення простати та пухлинні процеси.

Виявлено також наявність залежності між показниками гормональних і імунологічних досліджень при хронічному простатиті (В. П. Чернишов, 1983).

Дослідженнями В. А. Савінова (1989) відзначено зниження клітинного імунітету у пацієнтів, які страждають на хронічний простатит, в порівнянні з контрольною групою здорових осіб. Все це дозволяє представити різноманіття можливих напрямків в лікуванні хронічного простатиту і підтверджує необхідність розробки індивідуальних терапевтичних програм для кожного хворого.

наші
лікарі

Соломенний Руслан Іванович

Лікар уролог, фахівець УЗД

Досвід лікарської практики з 2011 року.

Засєда Юрій Ігорович

Андролог, сексолог, уролог, репродуктолог, психотерапевт.

Досвід лікарської практики понад 31 рік.

Лікар вищої категорії. Доктор медичних наук. Засновник і головний лікар клініки.

САМОЛІКУВАННЯ ШКОДИТЬ ВАШОМУ ЗДОРОВ'Ю

Київ | вул. Василя Тютюнника, 5В
пн-cб с 8.00 до 18.00

Львів | вул. Костя Левицького, 97
пн-пт с 9.00 до 17.00