Баланопостит

Запалення голівки статевого члена (баланіт), як правило, супроводжується запаленням крайньої плоті (постит), їх поєднання називають баланопоститом. Це захворювання зазвичай пов'язане зі скупченням вмісту препуціального мішка та інфікуванням його в осіб, які не приділяють достатньої уваги туалету голівки і крайньої плоті або страждають звуженням крайньої плоті (фімоз). Причиною баланопостита можуть бути також гнійний уретрит, м'який і твердий шанкр і розпадаюча пухлина статевого члена. Часто грибковим баланопоститом ускладнюється цукровий діабет. Клінічні симптоми захворювання – набряклість та гіперемія головки і крайньої плоті статевого члена, гнійні виділення з препуціального мішка, а у деяких хворих – поверхневі виразки. Хворі скаржаться на свербіж і печіння в області голівки статевого члена. У ранній стадії захворювання баланопостит добре піддається лікуванню, і запальний процес швидко стихає. Якщо хворий своєчасно не звертається за допомогою, запальний процес може прогресувати, в цих випадках збільшуються набряк та гіперемія крайньої плоті і голівки статевого члена, посилюються гнійні виділення, при зволіканні лікування запаленої крайньої плоті може наступити парафімоз. Для уточнення причин захворювання необхідне дослідження гнійного матеріалу для визначення бактерій, що викликали запалення (ДНК- діагностика, бактеріологічний посів).

Диференціювати захворювання потрібно від сифілісу (реакція Вассермана), бешихи. Лікування полягає в обережному, ретельному туалеті головки статевого члена, призначенні антибактеріальних препаратів широкого спектра дії. Після стихання явищ гострого запалення за показаннями проводиться кругове обрізання крайньої плоті.

Епідидиміт

Запальний процес в придатку яєчка – найбільш часте захворювання органів мошонки. Розрізняють неспецифічний епідидиміт, обумовлений банальною патогенною флорою (стафілокок, стрептокок, протей, кишкова паличка), і специфічний, викликаний основним процесом (туберкульоз, гонорея, трихомоніаз). Неспецифічний епідидиміт становить 80% -86% випадків. Придаток займає проміжне положення між яєчком і заднім відділом сечівника, тому інфекція проникає найчастіше каналікулярно з боку сечівника, сім'яних міхурців і яєчка, а також гематогенним шляхом. Окрему групу становлять неінфекційні епідидиміти – конгестивний, або застійний, і травматичний. Застійний епідидиміт виникає внаслідок впливу факторів, що викликають застій у венах таза і сім'яного канатика або надмірне кровонаповнення органів мошонки (статеві надмірності), особливо після прийому алкоголю, перервані статеві зносини, часті ерекції поза статевим актом, наполегливі запори, геморой.

Травма органів мошонки не завжди веде до виникнення епідидиміту, і кількість травматичних епідидимітів невелика. Однак роль травматичного фактору можна трактувати ширше, якщо не пов'язувати його з безпосередньою травмою мошонки. Елементи постійної мікротравми є й у швидкій їзді, ходьбі, бігу, їзді на велосипеді, стрибках, піднятті ваги, що супроводжуються скороченнями m. cremaster, що і відзначається у ряду хворих, у яких епідидиміт не розглядається як травматичний. Роль поєднання ряду факторів, особливо травматичних та інфекційних, найбільш показова при епідидимітах, пов'язаних з інструментальним обстеженням хворих (цистоскопія, уретроскопія), при операціях на сечостатевих органах (аденомектомія). Залежно від вірулентності бактеріальної флори епідидиміт може протікати в гострій і хронічній формах.

Клінічні прояви гострого епідидиміту досить характерні. Хвороба виникає гостро, раптово виникаючий біль є провідним симптомом, він розташований в яєчку. Ураження придатка, як правило, супроводжується запальним процесом в сім'явиносній протоці (диферентит), що переходить іноді й на інші елементи сім'яного канатика (фунікуліт). При цьому біль локалізований в паховій області, іррадіює в мезогастральной відділ живота, а також в поперекову область. Придаток яєчка значно збільшений, різко напружений та ущільнений, болючий. Запальний процес рідко переходить на яєчко, і його вдається пальпаторно диференціювати від придатка.

Хронічний епідидиміт в основному є наслідком недолікованого гострого процесу. Коли гострі явища проходять, у хворого залишаються непостійні ниючі болі в яєчку, що посилюються при ходьбі і фізичному навантаженні. Придаток яєчка помірно збільшений і дещо хворобливий. Первинно-хронічний епідидиміт відрізняється безсимптомністью, і хворий випадково виявляє у себе збільшення придатка яєчка. Больові відчуття незначні. Іррадіація болю менш виражена. Діагностика гострого епідидиміту в основному визначається клінічними проявами, і в більшості випадків не викликає особливих труднощів. Диференціювати процес потрібно від гострого гонорейного і гострої форми туберкульозного епідидиміту. Для гострого гонорейного епідидиміту характерна наявність уретриту, що виник через 3-10 днів після статевого контакту, при дослідженні матеріалу визначається гонокок Нейссера.

Епідидиміт у пацієнтів з симптомами туберкульозу нирок у поєднанні з клінічною картиною епідидиміту вказують на його туберкульозну етіологію.

З огляду на те, що в останні роки збільшилася кількість мікоплазмових, хламідійних, вірусних, трихомонадних епідидимітів, необхідно проводити обстеження хворих для виявлення можливих інфекцій. Ми з цією метою використовуємо методи ДНК-діагностики (ПЛР-полімеразна ланцюгова реакція), які визнані одними з найбільш достовірних у світі. При лікуванні гострих епідидимітів використовують антибіотики широкого спектру дії, десенсибілізуюча, дезінтоксикаційна терапія. Все більше авторів рекомендують хірургічне лікування гострого епідидиміту в зв'язку з можливістю настання екскреторного, обструктивного безпліддя.

При хронізації процесу поряд з антибактеріальним лікуванням проводять імунокоригуючу терапію, використовують розсмоктуючі препарати. Широко застосовується апаратна фізіотерапія: електрофорез лікарських речовин, ультразвук і фонофорез лікарських сумішей, магніто-лазерна терапія, антигомотоксична терапія. Ефективні місцеві процедури: компреси з лікарськими сумішами.

Везикуліт – запалення одного або обох сім’яних міхурців. Захворювання може бути викликане як специфічними (гонококи, хламідії), так і неспецифічними мікроорганізмами (стафілококи, кишкова паличка, протей). Може протікати в гострій або хронічній формах. Гострий везикуліт супроводжується підвищенням температури тіла до 38-39 С, нездужанням, головним болем, ознобом, болями в пахових, клубових областях, в прямій кишці, які посилюються при дефекації. Присутня хворобливість при еякуляції та гемоспермія (наявність крові в спермі). Хронічний везикуліт найчастіше виникає внаслідок неповного або некомпетентного лікування гострого процесу в сім’яних міхурцях. Пацієнти скаржаться на болі в промежині, в прямій кишці, попереково-крижовій області, на розлади під час сечовипускання, періодичне помутніння сечі, хворобливі ерекції, появу домішки крові в спермі, нічні полюції. При діагностиці захворювання особлива увага приділяється визначенню інфекційного агента, що викликав запалення (техніка ампліфікації ДНК, бак. посів), трансректальному ультразвуковому дослідженню (ТРУЗД), яке дозволяє оцінити стан сім'яних міхурців і передміхурової залози.

Сучасне обстеження і подальше якісне лікування пацієнтів, що страждають захворюваннями урогенітального тракту, багато в чому залежить від інформації, якою володіє лікар про зміни структури та анатомії ураженого органу. Останнім часом величезну допомогу у визначенні таких змін робить застосування ультразвукових методів дослідження, особливо трансректального дослідження (ТРУЗД) передміхурової залози, сім’яних міхурців, сечового міхура і т. д. Метод ТРУЗД вимагає наявності спеціальних високочастотних ректальних датчиків (від 5 до 10 МГц). В даний час є датчики з лінійною скануючою поверхнею, секторні датчики, біпланові (лінійні та конвексні), а також датчики з можливістю використання імпульсної та колірної доплерографії. Витрати на придбання подібних датчиків повністю виправдовуються, адже діагностика захворювань органів малого таза у чоловіків (особливо – передміхурової залози) на сучасному рівні неможлива при проведенні тільки трансабдомінальної (звичайної) ехографії.

Дослідження проводиться зазвичай в положенні хворого на лівому боці із зігнутими і притягнутими до живота ногами. На скануючу поверхню датчика наноситься гель, зверху надівається гумовий ковпачок. Ковпачок змащується вазеліном. Датчик вводиться в пряму кишку зазвичай на глибину 5-6 см – для дослідження передміхурової залози, глибше – для дослідження сечового міхура і сім’яних міхурців. Залежно від типу пристрою скануючої поверхні датчика виходять поздовжні (при наявності лінійного датчика), поперечні і косопоперечні (при наявності секторного або конвексного датчика) зрізи. Якщо при проведенні трансабдомінального дослідження відстань від датчика до передміхурової залози становить від 7-15 і більше см, то при проведенні ТРУЗД сечовий міхур, передміхурова залоза, сім’яні міхурці фактично відділені від скануючої поверхні тільки стінкою прямої кишки, фасцією і тонким шаром параректальної клітковини. Зазвичай ця відстань не перевищує 7-8 мм. Природно, що при проведенні ТРУЗД можлива візуалізація дрібних елементів структури досліджуваних органів, повністю недоступних при проведенні трансабдомінального дослідження. При проведенні ТРУЗІ лінійним датчиком виходять поздовжні зрізи сечового міхура і передміхурової залози, аналогічні поздовжнім зрізам при трансабдомінальній ехографії. При дослідженні секторним і конвексним датчиком виходять поперечні і косопоперечні зрізи сечового міхура і передміхурової залози, аналогічні поперечним і косим зрізам при трансабдомінальній ехографії.

Патологія шийки сечового міхура найкраще виявляється при ТРУЗІ з лінійним датчиком, особливо при проведенні мікціонних проб, коли діагностуються контрактури шийки сечового міхура, а при розкритті шийки сечового міхура, на тлі анехогенної смужки рідини в проекції уретри візуалізуються поліпи, стриктури, камені і т. д. Мікціонні фармакопроби використовуються для діагностики детрузорно-сфинктерної дисенергії.

Протипоказанням до трансректального дослідження є наявність глибоких тріщин анального отвору прямої кишки, запалених гемороїдальних вузлів.